Поради батькам пятикласників




1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо. Не слід відразу послаблювати контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.
Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність - як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

11. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

12. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

Дитина йде до школи. Радощі й турботи

Часто доводиться чути: "Хто ж має готувати дитину до навчання у школі, хто відповідає за успішність у початкових класах – батьки, сім'я, вихователі дитячого садочка, вчителі, школа?" Більшість дошкільнят відвідує дитячі садки або ж підготовчі заняття при школах, ліцеях, гімназіях, і батьки зазвичай сподіваються на те, що дітей до школи підготують вихователі, вчителі. Проте, як показує досвід, жоден найкращий дитячий заклад – ані дитячий садок, ані початкова школа (підготовчі заняття) – не можуть замінити сім'ї, сімейного виховання.

ЯКЩО МАМІ ЦЕ НЕЦІКАВО, ЗНАЧИТЬ НЕ ПОТРІБНО І ДИТИНІ

У дитячому садку та на підготовчих заняттях дітям прищеплюють багато корисних навичок, навчають малювання, усного рахунку, письма і читання. Але якщо заняттями дитини не цікавляться в сім'ї, не надають їм належного значення, не заохочують до старанності, дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працювати краще, виправляти свої помилки, долати труднощі в роботі.
Деяких дітей така неуважність батьків глибоко ображає, вони замикаються, перестають бути щирими й відвертими. І навпаки, інтерес батьків до справ дошкільнятка надає особливого значення всім досягненням дитини. Допомогу у подоланні перепон, які виникають під час виконання будь-яких завдань, наші чада завжди приймають із подякою - і це сприяє зближенню між батьками та дітьми.

БАТЬКИ МУСЯТЬ ДОПОМОГТИ ПОДОЛАТИ ПЕРШІ ТРУДНОЩІ

Не всі діти однаково добре малюють, співають, ліплять, не всі швидко навчаються читання і письма. І правильно чинять ті батьки, які виконують із сином або донькою те, що спочатку може видаватися складним і важким. Як відомо, люди люблять робити те, що їм вдається. Для дітей це майже аксіома. Тому потрібно допомогти їм полюбити й навчити вчитися, прищеплювати дитині шанобливе ставлення до навчальної праці, наголошувати на її значущості для всіх членів сім'ї.
Неодмінно треба внести оптимістичну нотку, яка засвідчує впевненість батьків у тому, що навчання дитини буде успішним, якщо першокласник старанно й самостійно виконуватиме всі шкільні вимоги. Уже в дошкільному віці варто виховувати відповідальне ставлення до праці, даних батьками доручень, своїх обов'язків.
Формування цих якостей починається з уважного, серйозного ставлення батьків до справ дітей. Батьки мусять помічати все: досягнення принесуть усім радість, помилки виправлятимуть спільно. Упродовж останніх років ми дедалі частіше говоримо про труднощі навчання в початковій школі. Часто діти залишаються сам на сам зі своїми труднощами, а батьки не знають, як їм допомогти.

ГОТУЙТЕ ДО ШКОЛИ, АЛЕ МАЙТЕ МІРУ

Проблема готовності дитини до школи існувала, мабуть, завжди. Її намагаються. розв'язати вчені всіх країн. То в якому з ж віці краще йти до школи? Методи навчання вдосконалюють, сучасні діти розвиваються швидше... Може, не варто засиджуватися вдома – нехай краще йдуть навчатися раніше? Але, з іншого боку, якщо маленька дитина не готова, то чи не стане систематичне навчання занадто важким і чи не зашкодить здоров'ю? Адже діти, не готові до систематичного навчання, важче й довше пристосовуються до школи, у них частіше виникають негаразди в навчанні. Серед них значно більше тих, хто не встигає за програмою не тільки в початковій школі, а й у старших класах. Звідси й проблеми зі здоров'ям найперше – нервово-психічні порушення.
Уже наприкінці дошкільного віку в дитини формується бажання перейти до значущої діяльності, що стає передумовою, готовності до навчання.
Почувши від педагогів, що необхідними умовами готовності до школи є знання того і того, батьки у своїх стараннях не знають міри, а можливостей дітей не беруть до уваги. Іноді діти знають усі сузір'я, але не знають, на якій вулиці вони живуть. Важлива прикмета інтелектуальної готовності до школи – не просто розрізнені знання, уявлення про предмети і їхні властивості, а перш за все – вміння бачити зв'язки і закономірності, бажання дитини зрозуміти, що від чого і чому.

ВЧИМОСЬ ЧИТАТИ РАЗОМ

Спробую зробити певні висновки. Важливо не лише навчати читати, а й розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки; не тільки навчати писати, а й сприяти розвитку тонко координованих рухів руки і пальців; розвивати здібності дитини слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати. Важливий не обсяг знань дитини, а якість її мислення.

Усі знають, як важко навчитися читати. Потрібно вчити літери, навчитися разом вимовляти склади, потім – слова, а згодом читати речення, тексти. До того ж прочитане треба зрозуміти, запам'ятати, зуміти відтворити.
Дитині все це дається дуже складно. Тим паче, що шестирічки приходять до школи з мінімальним багажем знань, загально-навчальних умінь і навичок. Про читання не може бути й мови: у кращому разі діти знають половину алфавіту.
Як допомогти дітям? Адже читання – основа всього подальшого навчання. Безперечний факт, що діти мають бажання вчитися, але зацікавлення поступово згасає, якщо зникає елемент новизни, якщо дітям не цікаво. А оскільки сам процес оволодіння навичками читання не з легких, то в дитини взагалі можуть "руки опуститися".
Отже, допомогти дитині вивчити звуки і літери повинні батьки. Вчіть зі своїми чадами спочатку всі голосні звуки і літери, якими їх позначають; потім приголосні. Це дає позитивний результат.

Проте тут виникає нова проблема – дітям важко утворювати склади, слова. Щоб полегшити цей процес, зробити його цікавим, раджу батькам бавитися з дітьми в ігри. Ось наприклад: "Мама – літера велика – малу доню загубила", "Стань звуком, відгукнись". Багато часу проводьте з дітьми на свіжому повітрі, вчіть їх читати в русі й не забувайте про дитячі ігри. Під час прогулянок малюки мають змогу милуватися природою, помічати зміни, відчувати органічну єдність із навколишнім, словесно оцінювати об'єкти. А по-друге, діти не стомлюються, не сприймають процес навчання як щось важке, нецікаве, примусове.

ДО ЗНАНЬ БАВЛЯЧИСЬ

Спілкування та навчання дітей через гру розвиває мислення, вміння будувати запитання та давати на них відповіді, збагачує словниковий запас.
У дошкільній педагогіці визнано, що гра до семи років є провідною в діяльності дитини: вона забезпечує суттєві новоутворення у фізичному, психічному й особистісному розвитку.

У школі шестирічна дитина – молодший школяр, і, як відомо, основою її діяльності стає навчання. Саме тепер, на порозі дошкільного віку, місце гри ще доволі стійке: об'єктивно – це основа для оволодіння навчальною діяльністю та соціальною роллю учня, суб'єктивно – вона приносить дитині радість, сприяє психологічному комфорту. Рекомендую в цей період батькам використовувати різноманітний практичний матеріал: вірші, скоромовки, загадки, які сприяють формуванню навичок свідомо добирати слова, чітко і правильно вимовляти, крім того, збагачують словниковий запас. Виконання вправ розвиває пам'ять, мислення, допитливість заохочуватиме до пізнавальної діяльності.
Використовуйте "Веселу абетку" – короткі образні вірші, які допомагають дітям швидше запам'ятати літери та відрізняти їх за зовнішніми знаками. "Літери-чарівниці" допоможуть з'ясувати, що заміна однієї або кількох букв змінює значення слова (рак - рік). Це завдання цікаве тому, що має емоційне забарвлення. Не забувайте про скоромовки, їх рекомендую як вправи для розвитку мовного апарату, вироблення дикції; для оволодіння мовою – точною, правильною, образною.

Крок за кроком, проявляючи велике терпіння, йдіть разом зі своєю дитиною далі й далі стежиною знань, і з кожним наступним кроком відчуватимете міцніше підґрунтя. Допомагайте – це основне! І вогник пізнання нового, вогник цікавості, радості й щастя світитиме в дитячих очах...

Ваша дитина йде до школи.

Поради батькам першокласника

Школа, Свято першого дзвоника, перша вчителька, які емоції зараз у вас дорослих викликають ці слова? Адже відтоді, коли ви вперше перетнули поріг школи, минуло стільки часу. Протягом багатьох років ви не згадували про школу або ж лише іноді згадували її — коли зустрічались з колишніми шкільними друзями, святкуючи річниці закінчення школи, або, спілкуючись з друзями, діти яких уже ходять до школи. Школа вам видавалась далекою аж досьогодні, коли настав час вашій дитині йти до першого класу. Чи то час так стрімко спливає, чи діти занадто швидко виростають? Ваша дитина незабаром йтиме до школи, а вам здається, що нещодавно ви возили її у візочку, вчили ходити та їздити на триколісному велосипеді, раділи її першим словам, добирали всілякі відповіді на численні запитання.

А чи готова дитина йти до школи? Віддавати її в школу в 6 років, або, може, варто почекати ще рік? Як допомогти дитині пристосуватись до нових для неї умов шкільного навчання? Ці питання не можуть не хвилювати батьків дошкільнят. Але дати правильну відповідь не завжди легко.

Запам’ятайте, ваша дитина готова йти до школи, якщо:
— правильно вимовляє всі звуки;
— замість молочних зубів виросли (або ростуть) постійні;
— має добрий зір та слух;
— має гарний апетит та міцний сон;
— уміє користуватись ножицями;
— правильно зауважує, що відбувається довкола;
— полюбляє слухати оповідання, що ви їй читаєте, вміє їх переказати;
— уміє малювати;
— уважно переглядає дитячі фільми і вистави, вміє розповісти, що їй

сподобалось;
— уміє відгадувати прості загадки;
— охоче грається з дітьми;
— прибирає за собою іграшки;
— уміє складати пазли і конструктори;
— не плаче і не сердиться, коли програє у настільних іграх;
— не соромиться в присутності інших людей.

Ваша дитина йде до першого класу, ви відчуваєте хвилювання, ра­дість, ви переживаєте, бажаєте того, щоб дитина знайшла спільну мову з новим оточенням, полюбила школу та вчительку, опанувала найкращі навички у роботі, а також здобула якомога більше знань, познайомилася з новими друзями, стала відповідальною, була хорошим учнем… Чи все це їй удасться? Адже занадто вимогливе ставлення батьків до дітей породжує страх, опір, схильність до брехні. А батьки, які дозволяють своїй дитині все, ризикують, що дитина виросте розбещеною, свавільною, пасивною, матиме завищену самооцінку. В обох випадках дитині буде складно увійти до шкільного середовища і колективу однокласників. Саме такі діти можуть забути виконати домашнє завдання, покласти книжку або зошит до портфеля та залишити їх у школі, вони почуваються невпевнено і бояться нового оточення. Існує один принцип, на якому мусить ґрунтуватися батьківське ставлення до дитини це — батьківська любов, увага, розуміння, послідовність, терпіння, віра, підтримка і заохочення. Дитина, яка отримує це від батьків, йде до школи підготовленою і їй там легше освоїтися.

Щоб дитина була готовою до свого першого шкільного року, забезпечте їй:
— здорову сімейну атмосферу;
— багато любові;
— вашу активну участь у процесі розвитку;
— достатню кількість ігор.

Дитина, яка незабаром піде до школи, має опанувати багато речей, які допоможуть їй легше й швидше навчитись читати, писати, лічити, засвоїти інші знання у першому класі, бути готовою сприймати розставання з батьками, стати самостійною і впевненою, виробити позитивну самооцінку, освоїтись серед однокласників.


Допоможіть дитині навчиться:
— користуватись органами чуття — спостерігати за оточуючими, слухати звуки, розрізняти запахи;
— зосереджувати увагу на об’єктах і словах;
— помічати відмінності у формі, розмірі і кольорі;
— орієнтуватись у часі і просторі;
— набути певних гігієнічних, робочих і культурних навичок;
— добре розвинути мовлення й успішно спілкуватись з оточуючими;
— тренувати пам'ять і мислення;
— розвинути цікавість і уяву.


Дитина, яка впевнена в собі, має сформовану позитивну самооцінку, може успішно розвивати свій потенціал і переборювати труднощі, краще встановлює взаємини з іншими дітьми, розуміє їх, її краще сприймають у товаристві. Усе це допоможе дитині добре почуватись у школі, сприятиме навчанню.

Коли дитина йде до школи, вона бере на себе значно більше відповідальності, має стати самостійнішою, ніж дотепер. Щоб дитина мала правильне уявлення про школу, з нею необхідно багато розмовляти. Дитина має знати, що, коли почнеться навчальний рік, вона ходитиме до школи щодня, окрім вихідних. Важливо, щоб дитина від вас почула, що в школі не завжди буде легко, будуть і труднощі, що справжній успіх — це подолати найскладніше. Розповідь про школу повинна охопити хороші та не дуже ситуації. Не слід обіцяти, що першокласника чекає суцільний успіх, важливіше допомогти налаштуватись на щоденну працю, але робити це необхідно дуже коректно. Зовсім неприпустимі вислови типу: «Що ти така неохайна дівчинка в школі робити будеш?», «Ось там тебе привчать до порядку!». Також не сподівайтесь, що якщо ви весь цей час не привчали дитину до дисципліни, що школа нарешті зробить це за вас.


Щоб допомогти дитині налаштуватись на новий ритм життя, краще говорити:

— у тебе все вийде, якщо ти трохи постараєшся;
— в школі можна багато чого навчитись і дізнатись, варто лише захотіти;
— у класі можна знайти нових друзів, хоча цілком ймовірно не всі однокласники тобі одразу сподобаються.


Доречно буде розповісти про свої шкільні враження, своїх шкільних друзів. Поясніть, що спочатку буде сумно за дитячим садком, за батьками, все шкільне може здаватись чужим, але поступово ці відчуття швидко зникають і дитина пристосовується до нового оточення. Пригадайте про власні почуття та хвилювання в першому класі, розкажіть, як ви чекали 1 вересня. Але важливо, щоб ваші шкільні спогади не стали додатковим джерелом хвилювання для вашого першокласника. Налаштуйте дитину, що тепер у неї будуть нові обов’язки, підкресліть, що тепер вона підросла, стала дорослішою. Це означає, що їй тепер не лише більше довірятимуть, але і більше від неї очікуватимуть, але знову ж таки робіть це обережно, без зайвого тиску.

Оцінки — це важлива складова шкільного життя. Аби зменшити можливі хвилювання дитини з приводу оцінок, спробуйте навчити її самостійно оцінювати те, що вона робить. Коли дитина навчиться сама оцінювати свою діяльність, вона відчуватиме себе набагато впевненіше, тому що матиме власне більш адекватне уявлення про зроблене. Також дуже важливо, щоб ваш першачок розумів, що шкільні оцінки — це оцінка лише зробленого зараз, а не його особи в цілому. Підтримуйте та розвивайте впевненість дитини в собі, у власних силах — це дуже необхідно для комфортного самопочуття дитини в школі. У будь-якому випадку любіть свою дитину такою, як є, навіть якщо вона не буде цілковитим відмінником.

Розмови про школу, звісно, передбачають розповіді про вчителя. Адже перший учитель відіграє надзвичайно важливу роль у житті кожного першокласника. Від стосунків, які встановляться у дитини на початку навчання з учителем, залежить і те, як дитина сприйматиме школу. Допоможіть дитині виробити почуття довіри до майбутнього вчителя. Поясніть, яку роль і які завдання має вчитель — а вони значно більші, ніж просто передати знання. У своїй розповіді про вчителя використовуйте добрі слова.

І нарешті, пам’ятайте, те, як дитина адаптується до школи і яких успіхів досягне, залежить від багатьох чинників. Основними з-по­між них є такі:
— родинна атмосфера — взаємини і спілкування в сім’ї;
— готовність дитини до школи;
— стан здоров’я дитини;
— розумові здібності;
— емоційна стабільність, упев­не­ність, самоконтроль;
— мотивація дитини до роботи;
— умови для праці і навички роботи;
— вимоги і очікування батьків.


Не наполягайте на тому, щоб дитина за будь-яку ціну булла найкращим учнем. Допоможіть їй бути просто хорошим учнем і здоровою, хорошою дитиною. І насамкінець, шановні батьки, пам’ятайте влучні та мудрі слова В.О. Сухомлинського: «У сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, люди­ни — культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого потім виростають і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи».

Кiлькiсть переглядiв: 19

Коментарi